Анестезіологія – нелегкий шматок хліба. Ця спеціальність вимагає від фахівця активності, ініціативності, рішучості, коли в короткий термін потрібно прийняти правильне рішення, і, звичайно ж, гарних знань точних наук, без чого тут ніяк не обійтися. Буває, хтось розчаровується, йде з професії, бо постійні стресові ситуації не кожен може витримати. Тут потрібні неабияка витримка, терплячість та безліч інших факторів. Але є й інший мотив – ця спеціальність “затягує”, як кажуть у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії КУ Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні. Традиції, започатковані тут майже 35 років тому О.Ю. Місюровим, – лікарем, який був організатором відділення, поважають і намагаються дотримуватись усім відомого, як це не голосно звучить, мушкетерського правила “один за всіх і всі за одного”.
– Звичайно, робота є робота і буває по-всякому, – говорить завідуючий відділенням, лікар-анестезіолог дитячий Юрій Ростиславович Ніколаєв, – але коли виникає в процесі роботи у нас якась неординарна ситуація, на допомогу поспішають усі працівники відділення. А інакше у нас і не можна. Як свідчить практика, хто цього правила не дотримується, у відділенні працювати не залишається, бо специфіка роботи в тому, що ми займаємось усіма важкими хворими, які проходять через наш обласний лікувальний заклад, а це приблизно до 90 нозологій. Окрім того, для надання допомоги нашого профілю фахівці відділення виїжджають і в районні лікарні нашої області.
– За ці багато років, що я тут працюю, траплялись різні випадки: ножові поранення серця, коли пацієнта привозять у стані клінічної смерті, проникаючі поранення шиї, поранення внаслідок падіння на арматуру, автомобільні аварії з відповідними наслідками, падіння з самоката з розривом селезінки,- усього й не пригадаєш. Ми завжди радіємо, коли виходимо у двобої за життя переможцями, переводимо пацієнта у відділення для подальшого лікування і величезна заслуга у цьому – людей, які працюють у нас. Це не лише лікарі, про яких ми говоримо у день професійного свята. На особливі слова поваги і подяки заслуговує увесь середній і молодший медперсонал відділення, ті, завдяки кому, у тому числі, виживають наші пацієнти.
Однією з тих, хто працює у відділенні з часу його заснування, є Галина Іванівна Виноградова, сестра медична анестезист, в якої, як вона сама жартома каже, 108 років стажу. Колись її довго вмовляв перейти у це відділення з міської дорослої лікарні О.Ю. Місюров, який підбирав на той час кадри сюди, і вона не погоджувалась, бо коли довго працюєш на одному місці, приростаєш до нього. Однак Олександр Юхимович сказав фразу, яку ця жінка пам’ятає усе життя: “Ви побачите різницю у дітях і дорослих, вони більше все розуміють і швидше одужують”.
“І я зробила висновок за ці роки роботи, таки в цьому є істина, і все пізнається у порівнянні”, – каже Галина Іванівна.
Багато років присвятила роботі у відділенні ще одна сестра медична анестезист Анеля Петрівна Хоменко, на особливому рахунку якої теж не одне врятоване життя.
Ще один із ветеранів відділення, який працює у цьому лікувальному закладі з 1991 року, анестезист Дмитро Дмитрович Єлісєєв. На три роки пізніше прийшла працювати сюди і його дружина Алла Михайлівна, яка теж донедавна працювала тут сестрою медичною анестезистом. І це не дивно, коли подружні пари працюють разом у такій спеціальності, бо анестезіологія заволодіває усім твоїм часом, думками, коли навіть у вихідні ти думаєш про роботу, телефонуєш у відділення, аби дізнатися про стан свого пацієнта. У відповідь на запитання про роботу, Дмитро Дмитрович, замислившись на секунду, коротко відповідає: “Класно. Дитина пішла від тебе, провів її поглядом подумки услід, все у неї буде добре. І це таки дійсно класне відчуття”.
Костянтин Борисович Петренко, лікар-анестезіолог дитячий має 23 роки стажу в цій галузі. Він саме з тих, кого, як каже, “затягнуло”.
– З дорослими простіше працювати, – говорить лікар, – а тут своя специфіка – постійний рух і робота на якість. Педіатр може прийняти, наприклад, 30 дітей за прийом, а до нас поступає пацієнт і все відділення займається ним. Інакше кажучи, у нас командна робота, ми якраз всі працюємо на результат.
Ще один унікальний лікар-анестезіолог відділення Олександра Ігорівна Шишук. Працювала спочатку у відділенні медсестрою, а потім закінчила медичний виш, пройшла інтернатуру і субінтернатуру з дитячої хірургії і зрештою повернулась у відділення, з якого й починала свою трудову біографію. Вважає, що у цьому відділенні трудяться унікальні люди, бо так уже тут склалось історично.
– Тут є у кого чому повчитися і є чому, – каже Олександра Ігорівна. – Чому саме анестезіологія? Бо ні в одній іншій спеціальності немає такої згуртованості. Тут справжня школа майстерності, яку проходить кожен початківець. У одного лікаря вчишся інкубації, в іншого – мистецтву великого наркозу, ще в когось – як правильно накладати ларингеальну маску. Усьому цьому Олександра Ігорівна теж на практиці навчалася тут. Своїми вчителями молода жінка вважає й завідуючого Юрія Ростиславовича та інших старожилів відділення.
Прийшли набиратися досвіду у це відділення й молоді лікарі-інтерни Валентин Андрійович Халапенко родом з Івано-Франківщини і Любов Ігорівна Фарина зі Львівщини. Як зізнається Любов Ігорівна, хоч і мріяла вона працювати з новонародженими недоношеними малюками, але тепер оцінила роботу й зі старшими дітьми. Взагалі “діти – то особлива категорія. Працюючи з ними саме як лікар-анестезіолог, мусиш увесь час бути сконцентрованим, в екстреному порядку реагувати на будь-яку ситуацію і в той же час ти несеш на собі велику відповідальність, своєю роботою повсякчас повинен показувати приклад іншим”.
– Немає у нас, як кажуть хірурги, романтики скальпеля, – говорить Ю.Р. Ніколаєв, – а є важка, копітка праця, багатогодинні операції, інколи й до 12 годин. І так усе життя.
Тож з нагоди свята – Всесвітнього дня анестезіолога, колектив відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії вітає всіх своїх колег і бажає їм успішної медичної практики, відсутності летальних результатів, дружного і злагодженого колективу, а також сімейного щастя і радощів!
Зі святом!